Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 4 —

щоб я приходив до Днїпра; там збереть ся чорна рада, а вони Суховієнкови стріли і сагайдак поламлють“. Козаки переказували отцю Єзекиілу, буцїм Дорошенко так лютував на хана кримського за ласку єго до Суховієнка, що бив по тварі післанця салтана Калги, кажучи до него : „Скажи своєму солтанови чи шайтанови, що й єму отаке буде.“

Прикрі звістки приходили тодї до Дорошенка: нїби Суховієнко посилав до падишаха турецького просити, щоб затвердив вибір єго на гетьмана, гуторили навіть, що Суховієнко перейшов на мусульманство; але отсїх гутірок нїщо не запевняло.

Лївобережна Україна, зараз як тілько вийшов з неї Дорошенко, почала хилити ся до згоди з Москвою. Ромодановський довідавшись, що з Дорошенком не доводить ся єму бити ся, рушив на Нїжин. Тодї саме ті козаки, що ворогували проти Москви, добували нїжинський замок: там запершись сидїв воєвода Ржевський. Козаки, побачивши, що позад їх Ромодановський з війском, відступили, а у слїд їх порозбігала ся і людність нїжинська. Місто лишило ся без оборони. Московські ратні люди спалили місто. Тодї Ромодановський рушив на Чернигів, налягаючи на Многогрішного, котрого Дорошенко лишив наказним гетьманом.

А наказний гетьман що години сподївав ся запомоги, обіцяної Дорошенком і слав до него гонця за гонцем; на останку, вже тодї коли дійшов до Чернигова, прийшла до него, як се він сам казав, гетьманова відповідь: „Обороняйте ся самі.“

Тим часом Ромодановський прийшов в Чернигів: тут вже царські ратні люди спалили куток міста, так зване „Нове місто“ і турбували бомбами середину міста „Старе місто“. Тодї Демян Многогрішний післав до него сказати що годї їм бити ся, він віддасть Чернигів. Ромодановський послухав ся; випустив Многогрішного з єго козаками, а сам пішов в Чернигів і там з'єднав ся з Толстим. Таким чином визволив він Толстого з довгої облоги.

А Демян пішов до Седнїва. Тут він побачив ся з стародубським полковником Рославченком. Отут вони й кинули перше зерно згоди з Москвою. От яким робом зростало потім вже те зерно. Поміж тих Українцїв, що Бруховецький поза-