Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/21

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 11 —

З чигиринського манастиря перевезли Методія до манастиря в Умань, щоб і там єго держали під вартою. Але чернець Митрофан, та архидіякон Лаврін, — Методієві прислужники, взявши у єпископового сина 30 червінцїв, доложили ще власних 40 руб., придбали на сї гроші коний і екипажі, та розпитавшись, якими об'їздками безпечнїйш дістати ся до Київа і заздалегідь умовившись з Методієм, під'їхали до того манастиря, де сидїв єпископ. Методій перепоїв тих ченцїв, що вартували єго. Коли пяна сторожа заснула, єпископ у ночі крадькома вийшов з манастиря, сїв на готовий вже екипаж і гаразд дістав ся до Київа. Він вдав ся до Шереметєва, яко безталанний бранець, що втїк з неволї, котру притерпів за вірність до царя. Щоб запевнити свою вірність, Методій першим дїлом оклепав київських духовних: печерського архимандриту Інокентія Ґізеля, ігуменів з манастирів: миколаївського Олексїя Тура; михайлівського Тедосія Сафоновича; кирилівського Мелетія Дзика; братського Варлаама Ясинського; видубицького Тедосія Углицького; межигорського Івана Станиславського, та ще київського війта і чимало міщан. На всїх на них Методій клепав, що вони мають зносини з Дорошенком і з Тукальским. Усї оклепані відкидали Методіїв оговір; духовні виясували, що вони мали зносини з Дорошенком єдине за приводом манастирських дібр, що були на правому боцї Днїпра, але-ж проте відав воєвода. Усї вони висловили, що навпаки: нелад і баламуцтво пішли по Українї з того часу, як Методій вернув ся з Москви і видав свою доню за гетьманового небожа. Таким чином випало так, що Методій з винуватця і докажчика мусїв опинити ся в становищі чоловіка, котрому треба стало виправдувати ся. Шереметєв взяв Методія на опит. Єпископ викручував ся, усякими заходами доводив, що не причастен до зради, а хоча він і зійшов ся з Бруховецьким, так тим він тілько вволив волю царя, бо цар велїв єму погодити ся з гетьманом. Опріч сего голова московських стрільцїв Лопатин, теж сьвідчив на Методія; ще тодї як був він, Лопатин, у Нїжинї, так укупі з воєводою нїжинським, чув від Методія недобрі речи. Шереметєв наміркував, що єму, яко мірянинови не годить ся зводити з Лопатиним око на око особу духовну. Тодї саме до Шереметєва прийшла відповідь Дорошенкова з наведеним вгорі листом Методія до Брухо-