стольника Артамона Матвієва і дяка Богданова: задля обережности виряжено з ними піших і кінних ратних людий, стольників, стряпчих, дворян і інших, з'їхати ся їм призначено було до Сївска, туди приїхав Матвієв і дожидав ся Ромодановського з Суджи.
Звістка про заходи Москви, вибрати нового гетьмана для лївобережної України, прикро вразила Дорошенка. Він спостеріг тут перешкоду зробити ся єму гетьманом цїлої України. „Дивую ся я, писав він до Ромодановського, що твоя милость, відаючи, що я гетьман обох, сторін України, листуєш ся з Демяном Многогрішним, нашим гетьманом наказним. Годило ся-б твоїй милости з твоєю сердечною християнською любовю, жадати, щоб і висока честь царська і слава війська запорожського були незрушені, а не того, щоб роз'єднати Україну, котра зпокон віку була єдиною. Прошу тебе, щоб повідомив про все, що тобі наказав цар, не наказного гетьмана, а мене. Що вийде з того, що робити меть ся потай мене, про те, твоя мудра голова, нехай сама доміркуєть ся“.
Відповіди на сей лист не прийшло.
Подібне писав тодї Дорошенко і до Шереметєва. Він повідомляв єго, що скликавши раду, хотїв вирядити до царя просьбу, аж ось довідав ся, що з єго наказним гетьманом, колишнїм полковником чернигівським, заводять ся потайні зносини. По думцї Дорошенка Демян походив на тих закутних гетьманчат, що після смерти Богдана Хмельницького, ради своєї власної користи оголошували себе гетьманами і коїли усобицю. Дорошенко прохав Шереметєва, щоб про всї важні справи вдавали ся до него, яко до гетьмана дїйсного, а не до наказних і щоб клейнотів війскових нїкому не віддавано, доки не вернуть ся післанцї єго, яких він вирядить до царя після ради. На сей лист Шереметєв відповідав, що з Демяном жадних потайних умов — нема: а Українцї лївобережних міст, вдавали ся до царя, щоб він не боронив відбути ся радї, відповідно стародавним козацьким звичаям.
„Тебе, писав Шереметєв, дивують вчинки Демянові, так само і ми дивуємось, що ти пишеш до нас, бажаєш підданства, а листуєш ся з царем турецьким, виряжаєш до него своїх післанцїв і від него до тебе післанцї часто їздять, а ти нам про те й не пишеш“. Писав Дорошенко і до Многогрішного, вка-
