рем на підданство до віку; але коли почали читати, щоб в Переяславі, і в Нїжинї, і по інчих містах були воєводи і ратні люди, уся рада голосно загомонїла.
Старшини змагали ся і говорили: „Ми писали до царя, щоб воєводи були тілько в Київі, а в Нїжинї і в Переяславі і по інчих містах, щоб їх не було; бо воєводи і царські ратні люди заподївають великі кривди“.
Князь Ромодановський на те відповів: „Царю відомо, чого ви прохали, але-ж великий державець наказує, щоб воєводи і ратні люди були і в Нїжинї і в Переяславі і по деяких інчих містах; се річ потрібна і для тебе, гетьмане, і про всїх Українцїв, щоб обороняли вас від ворогів, та й під час проїзду до Київа і до тебе, гетьмане, чи суходолом, чи водою царські люди убезпечати муть проїзжих, а вже-ж не на те воєводи і ратні люди, щоб заподївали людям кривди. Ти, гетьмане, і ви старшина, самі добре тямите, що українські люди легкодухі, усяким баламутствам ймуть віри; легко йдуть на всякі влесливости, до злодїїв пристають, а людий неповинних, що не пристають до їх думок, руйнують. Он, хоч би й Петро Дорошенко! На тім боцї Днїпра іменує себе гетьманом і підлягає під султана турецького. Он, Василь Полянський, був у него в Чигиринї, так власними очима бачив, як приїздив до него турецький післанець і чув, як Дорошенко признавав себе підданком турецьким. Він і на сей бік Днїпра людий своїх підсилає, та одних по злодїйски влещує, а других страхом і війною лякає і примушує приставати під єго руку. Вже, чимало міст на сїм боцї — тягнуть за ним руку. В Переяславі, і в Нїжинї, і по інчих містах — руіна; люди порозбігали ся куди очи; міста обезлюднїли; коли по тих містах не буде воєвод і ратних людий, так не можна буде повертати ся назад тим людям, що повтїкали. Дорошенко довідавшись, що воєвод і ратних людий там нема, поприсилає своїх заднїпрянських козаків і заселить ті міста своїми людьми; тодї поневолї ті міста будуть Дорошенковими і він „укупі з собою, приведе їх під руку до султана турецького; тодї тобі, гетьмане, і всїй старшинї, підуть великі втиски і від Турків, і від хана, і від Дорошенка. Та ще і от що ми вам усїм скажемо: цар наш посилав до султана свого стольника Опанаса Нестерова, і він казав Туркам, щоб українських міст і Запорожя до себе під руку не
