нїчого щирого, нїчого міцного: стародавні вольности і права не могли вже вдовольнити народу, скоро він шукав собі нового життя, а не стародавних прав. Сам Собєський тямив се і писав: „Ми пильнуємо усовіщуваннєм держати їх в покірливости і вони обіцяють, а скоро прийде сюди турецький баша або орда кримська, тодї вже не наша воля тут буде“.
Скоро прибула білогородська орда, Дорошенко частину її розстановив по Українї, а другу частину узяв з собою і рушив на Поділлє. Ладиженцї потайно прислали єму звістку, що зараз піддадуть ся єму, аби тільки він прийшов. З їх наущування Дорошенко 24 листопаду напав на Ладижин. Ханенко запер ся собі в замку. Міста і села почали приставати до Дорошенка; таким чином покинули Поляків Ямполь, Тульчин, Чернихівцї, Винниця, Камяниця і інші; польскі жовнїри, що стояли по тих містах залогами, перейшли до більше безпечних Рашкова, Могилева і Шаргорода і засїли там, не відважуючись вступити до бою з ворогами; та й знали вони, що нї козаки, нї Татари не тратити муть часу на добуваннє тих міст. На перший день Різдва Дорошенко напав на місточко Тростянець, забрав місто, людність, що перебили, а що взяли Татари в полон, але замку, в котрому заперли ся Поляки, Дорошенко не добув і 30 грудня покинув єго.
Білгородська орда була головною силою у Дорошенка, але Татари розходились по сторонам загонами, хватали людий і гнали їх в степ. Дорошенко сего не спиняв, навіть сам осужував на ясир тих мешканцїв, що сперечати муть ся проти него або що зраджували єму і переходили до Ханенка. Набравши ясиру, Татари білогородські швидче вертали до дому; і сам Дорошенко зараз після нового року поїхав в Чигирин. Є польска звістка, що Дорошенко мусив спинити війну через те, що паволоцкий полковник заміряв ся захопити булаву війска запорожського а се і примусило Дорошенка спинити війну. Тим білогородським Татарам, котрих, виступаючи на Поділлє лишив Дорошенко на Українї, він наказав жадним чином не набігати на лївобереже; але саме вже перебуваннє Татар на правому боцї та ще і не далеко від Києва, незвичайно стревожило поспільство. Правобережні прочане рознесли переполох і по лївобережу. Московські гонцї, що тієї зими були в сему краї, писали: „По містах і місточках переполох;
