Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/84

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 74 —

І в Москві розпочинала ся розтич з Поляками. В Москву приїхав польский післанець Гнинський, щоб умовляти ся з боярами на мирову на основі андрусівських статий. Бояри московські домагали ся, щоб на радї були і козацькі післанцї, виряжені гетьманом Многогрішним, а Поляки нї за що сего не хотїли. Коли польскі післанцї почали прохати царської запомоги, щоб угамувати Дорошенка, так бояри відповіли, що хоч вони й не виправдують Дорошенка, але пристати до турецької держави приневолило єго гнобительство Поляками віри православної. Бояри говорили, що Дорошенко не раз вдавав ся до царя, прохаючи приняти єго під свою руку, та цар не згожував ся на те, бо не хотїв сварити ся з королем польским; а тепер, коли Дорошенко пристав до Туреччини і через те не єсть уже польским підданком, так цар міг би вволити єго волю та не хоче без згоди короля. На се Поляки відповідали: „Принявши Дорошенка під свою руку, цар не мати ме з того жадного права на Україну. Захотїв король і зробив Дорошенка гетьманом на Українї, захоче так і зсадить єго, а гетьманом постановить кого іншого, а Україна як була, так і лишить ся землею Речи Посполитої“. От в сїй справі, так само, як і в справі повертання андрусівської умови на вічний мир, польскі і московські дипльомати не договорили ся тодї нї до чого певного. Тимчасом московські бояри і тепер нарікали, що в царському титулї Поляки роблять помилки, а по тих книжках, що друкують ся в Польщі, трапляють ся докори проти царя московського і єго держави. Полякам можна було бути певним, що московські бояри мають у себе щось про запас, аби при нагодї завести стару пісню, котра доведе до війни, як і за Богдана Хмельницького. До повної ростичи одначе тепер ще не дійшло: з обох боків запевняли оден одного в добрих бажаннях і відклали на будущину розмову про згоду конечну.