Сторінка:Микола Костомаров. Руіна II. Гетьманованнє Многогрішного (1893).djvu/85

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 75 —
IX.

Над гетьманом Демяном Многогрішним наступала страшна хмара та він не спостерегав її і не почував нї в чому її настання. Днї єго гетьмановання були вже зраховані, а він того не добачав.

Того часу, про який ми ведемо річ, на Українї усї урядники і великі, і малі були по вибору. Відповідно споконвічним звичаям і правам народним, начальник повинен був радити ся із своїми підручними. Але в самій речі виходило воно так, що скоро хто робив ся начальником, так вважав за собою право чинити самовласно, а інодї самовольно дозволяв собі і заходи деспотичні. Головною причиною тому було те, що чоловік вибраний на який уряд мусив стерегти ся гнїву свого висшого начальника теж виборного більш, нїж неприхильности до себе своїх підручних. Вибраний своєю сотнею сотник робив ся самовласним паном над сотнею, і пильнував догодити своєму полковникови, корити ся єго самовластю і лебезувати перед ним. Правове займаннє полковником свого уряду не могло стати ся без волї гетьмана, але воно залежало і від бажання полчан, мати єго у себе за полковника, одначе-ж, сївши більше чи меньше твердо на урядї, полковник в своєму полку ставав таким самовольним паном, наче той феодальний барон середнїх віків, хоча своєю чергою міг завсїди сподївати ся для себе деспотичних заходів гетьмана. Таке лихо ще ширше з'являло ся в відносинах гетьмана, яко голови цїлого краю. З погляду правничого гетьман не був державцем необмежованим: не порадившись з старшиною, він не сьмів чинити нїчого важного; а найпаче не порадившись з ґенеральною радою в справах видатнїйших. А з другого боку він повинен був конечної згоди питати ся у царя московського через „малоросійскій приказ“. Одначе нї се не спиняло гетьмана коїти часом такі вчинки, на які спроможно було по праву тільки деспоту нїчим необмежованому. Сприяла сему і простота звичаїв того часу. Демян Многогрішний був людина вспирсклива, та до того частенько таки був під чаркою, а через те не придержував нї язика, нї рук. Повисшеннє на урядї швидко попсувало вдачу єго: цар був до него ласкавий і він почав показувати себе і на словах, і на вчинках чоло-