віком вільним і могутним. Навкруги все єму кланяло ся лебезувало, але зате-ж навкруги усе переняло ся лукавстом і багацько було охочих заподїяти гетьманови пагубу. Тимчасом по краю скрізь ходило баламуцтво і непевність. Українцї самі не тямили, що з ними буде, кого їм користнїйше держати ся. Очевидно, що голові такого краю раз-у-раз могли загрожувати несподїванки і розрухи, і хоч би як він поводив ся, а завсїди знайшлись би люди, що ремствували на него. Таких людий у гетьмана Многогрішного було досить багацько, а до того і нездержливість єго давала часом тим людям привід, копати під ним яму. Одначе треба помітити, що гетьман Демян, хоч був людина вспирсклива, а інколи і простакувата, але у него не було того лукавства і проневірства, якими визначило ся богацько дїячів історичних на Українї того часу. Навпаки, скільки можна вистежити єго дїяльність, знати, що він був чоловік простий і з доброю душею.
18 грудня р. 1671 прибув в Батурин царський „піддячий“ Михайло Савин. Єго виряжено з Москви властиво на те, щоб довідав ся про гріб патриярха Атаназия, котрий, вертаючись з Москви в Туреччину, помер в Лубнях. Про сего сьвятителя почали ходити тодї чутки, які звичайно ходять перед відкриттєм мощий якого сьвятого. Савину дали відвезти царську грамоту до гетьмана; в тій грамотї було наказано гетьманови, щоб він не велїв нї з ким здіймати колотнечи, а найпаче з Поляками і, доки не будуть розмежовані спірні землї, так щоб тими землями орудував той, хто й до того ними орудував.
Гетьман, читаючи ту грамоту при московському гонцї, говорив: „Із-за річки Сожи, із королївських земель люди переселяють ся до нас, а цар не велить спиняти їх. Коли ми дамо Полякам селити ся по сей бік Сожи, так вони почнуть втручати ся в наші міста і села і казати муть, що ті міста і села були їх маєтностями.“
На те Савин відповів: „проти сего є андрусівська умова і там визначено межі.“
Гетьман мовив: „В андрусівській умові добре не визначено, по яке місто менї володїти. Коли цар почне потроху наші землї роздавати Полякам, так лїпше-б було, щоб він звелїв усїх нас заразом віддати. Король тому радий буде,
