Рославця і Адамовича одержували у тюрмі. З царської волї Самійлович повинен був визволити ся від страти, але се, мабуть, було єму не по серцю; принаймнї балакали на Українї, нарікаючи на гетьмана, що він з своїми ворогами люто поводить ся, та й сам Самійлович признававсь у своєму листї, що вони „у вязнї ледве живі“. Відповідно війсковому праву треба було у таких засуджених конфіскувати добро — і тепер допитувались, де воно. Рославець признав ся до 13,720 золотих та 20 фунтів срібла у ріжному скарбі, що було у єго брата Івана, який мешкав в Почепі і окрім того, показав, що багато гроший, речий срібних, мідяних та оловяних і всякого домашного статку віддав він зберегти своїм знайомим в Трубчевську та Брянську. Гетьман за порадою війскової старшини засилав відшукувати се добро та писав про се-ж до воєвод брянського та трубчевського. Післанцї у Почепі не застали Рославцевого брата Івана бо втїк до Смоленська, але застали другого брата Андрія, від котрого взяли оті гроші та коштовні речи. З них Самійлович пороздаровував охочому полку Мовчана, над якими був вже тодї за полковника Ілля Новицький, по 20 золотих на простого козака, що складало 10,000 золотих, а 1000 золотих на полкову старшину. Одначе після того ще довго Самійлович дошукував останнього добра своїх ворогів.
Після царського наказу, Рославця та Адамовича було виряжено до Москви і таки зараз заслано на Сібір. Через декілька років Адамович з Сібіру засилав до царя чолобитну, де впевняв, що він не винен, та заявляв, що мов наговорив на себе, лякаючись мук. Невідомо, що стало ся з єго чолобитної. Дмитрашка-Райча та Лазаря Горленка скинено з полковництва: прилуцьким полковником поставлено Мовчана а після него Чернявського, переяславським Войца Сербина. Дмитрашко подавсь за Днїпро передавсь Полякам, але жінка єго, удова замордованого Золотаренка, не пішла за ним, і він сам не забаром повернувсь і Самійлович єго помилував, лишивши єго значним війсковим товаришем. Горленко через скілька часу знову одержав прилуцьке полковництво і став вільним прихильником Самійловичови, тодї як Дмитрашко-Райча затаїв до гетьмана злобу і потім, як побачимо, мав нагоду знову стати вже за отвертого та вже не безсилого ворога єму. Горленко зістав ся вірним гетьманови до останку.
