Сторінка:Микола Костомаров. Руіна III. Гетьманованнє Самійловича (1894).djvu/104

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 92 —
VIII.

Самійлович наказав Дорошенкови перейти на життє на лївий берег. Він лишив за ним право володїти добром, що пробуває у Чигиринї, де лишили ся єго кревні. Дорошенко не змагав ся і не нарікав, переїхав на лївий бік з жінкою та з братом Андрієм 1 листопаду 1676 р. і найперше прибув до Батурина. Самійлович зустрів єго дуже щиро і на радощах три днї бенкетував. Колишнї вороги, здавало ся, стали другами. Дорошенко прохав, щоб єму дозволено було жити, яко мога, близче до гетьмана і Самійлович призначив жити єму у Сосницї. Там Дорошенкови готували дворище, куди привезли з Чигирина 30 парокінних возів з єго добром, а при дворищі призначено було 15 душ чоловіка. Гетьман дав Дорошенковій матери на прожиток дохід з чигиринських млинів. Окрім матери на давних місцях мешкання лишали ся тесть Дорошенків Яценко та брат в других Кіндрат Тарасенко з деякими з колишних старшин. Але Воєхович, колишнїй Дорошенків писар, оселив ся у маєтку своєї жінки, у селї Жукинї — київського полку. Гетьман своїм унїверсалом затвердив сей хутір за ним і єго жінкою.

Та недовго прийшлось Дорошенкови спокійно прожити на новосїллї. З початку грудня того-ж року приїхав до Самійловича стольник князь Іван Федорович Волконський, з піддячим Часовниковим. Вони привезли гетьманови наказ, прислати Дорошенка у Москву до царської величности.

Самійлович сказав: „царським наказом обіцяно Дорошенкови життя на Українї і ми з боярином Ромодановським назначили єму жити у Сосницї. За ним нїчого лихого не помічано“.

Волконський відмовив: „бояринови було наказано призначити Дорошенкови селитьбу до царського наказу, а ось тепер і наказ царський прийшов до тебе, щоб Дорошенкови бути у Москві“.

Гетьман сказав: „Дорошенко тілько недавно переїхав на сей бік і двір єму почали ставити у Сосницї, та ще й все єго добро не перевезено з Чигирина. Дорошенко піддавсь, поклавшись на нашу обіцянку, що єму дозволять жити, де забажає і колишні провини єго не пригадувати муть ся“.