дали подільскі місточка, бо вся країна відходить від Польщі до турецького падішаха. Оден з таких унїверсалів послано до немирівського старости Степана Куницького, а він список з него довів гетьманови Самійловичеви. До подільских селян подавалась вістка, що хутко вступить „безлїч“ турецького війска, і впевняли, як що вони признають за свого князя Хмельницького, тодї можуть собі спокійно пробувати, не страхаючись обра́з від Турків та Татар. Цьвітня 7-го Юрасько вирядив післанцїв у Сїчу з листом до Сїрка. Він виявляв бажаннє всего доброго від Бога, „єму-же возможно нищого і смиренного вознести і посадити со князї, а сильного низложити“; натякнув про подїї свого батька, згадував про власне минуле, про те, як багато лиха він зазнав, поки Бог не „подвигнув серце непобідимого цїсаря турецкого, трема частинами сьвіту володїючого, дарувати єму волю, затвердити гетьманом і князем України. Лист єго закінчавсь впевненнєм, прихилити ся до него і прислати посольство. Грамоту Юраськову було запечатано знову вигаданою печатию: на неї в колї був образ верховня на коневи, з булавою у розпростертій руцї; вище кінської голови, що оздоблено пуком піря — яблоко з хрестом, а біля верховня була постать людини з мушкетом, яка стоїть на землї. На печати були слова: „печать — княжества Малороссійского“. Юраськові післанцї вимагали, щоб Сїрко осібно виступив на зустріч князеви, що уступає на свою державу.
Не ймучи віри, стрінули запорожцї сей заклик Юраськів до них. Загомонїли: „Турки гадають з нами таке вчинити, як з Умонцями, хтять виманити частину наших у степ, а решту у Сїчі полонити і нашого коша розруйнувати!“ Але у запорожцїв ледве не завсїди так вело ся: погомонять, покричать, а потім таки поступлять ся.
Так склало ся і тепера. Запорожцїв спокусила надїя добути через Хмельницького волю своїм товаришам, яких Татари полонили у Ладижинї, коли брали се місто, і вони вирядили до Хмельницького трех своїх товаришів. Сїрко, одначе, звістив про се Самійловича, висловивши, що запорожцї, щоб визволити своїх братів, замирили з Кримом. Але сї вчинки не повинні викликати сумнїву про їх вірність цареви. За се Самійлович післав Сїркови докір, зауваживши, що визволеннє бранцїв можно було протягти і до іншого часу.
