обоз і гармати, а другого дня о 3 годинї ранку запалили свій табор і швидко рушили. Коли на день благословилось, обложенцї кинулись за місцеві стїни, але у турецьких окопах найшли одного лишень Турка, що свої забули. Та і той був такий безглуздий, що не міг дати жадних звісток про своїх.
Прибувши до Чигирина серпня 29, гетьман та Ромодановський здивували ся, побачивши, що: землю коло Чигирина було розрито глибокими гадючими ровами, що оточено земляними окопами, на які до того ще положена беревна. За такими-то окопами захищав ся „поганий народ“…
Було покинуто десять роскопів, на яких уставляли „ломові“ гармати, що палили у місто. Деревяні мійскі стїни всюди дуже ушкоджено, будинки у містї було зруйновано. Найбільше за все всї звертали увагу на турецькі підкопи, зауважаючи і дивуючись, що задля Турків і камінь „не був перепоною“.
Ватажки зараз не погнали ся за ворогами, що втїкли. Вирядили тільки на розвідки про них віддїл в 3000 чоловіка і він привів бранця, по одній звістцї — Болгарина, по другій — Серба. Сей бранець звістив: Турки так швидко тїкали, що по переправах кидали коний і намети; від Бога Татари повернули до дому, а Турки подались у свої володїння до Днїстра. Після таких звісток гетьман вирядив великий віддїл козаків, які, нагнавши за Інгулом валку Татар, побили їх, а самі вернули з здобичю. Князь Ромодановський наказав засипати землею турецькі окопи і зрівняти горбки, що насипали вороги задля своїх гармат.
Зробивши різні накази оберегати Чигирин на далї, гетьман Ромодановський і Самійлович послали свої звістки до Москви, а самі з війском вересня 5 рушили назад на лївий бік Днїпра. Там вони зустріли друге війско, що йшло на підмогу під головним зарядом боярина князя Василя Ґолїцина. Але ворогів вже біля Чигирину не була. Ватажки повернули кожний до свого місця — гетьман Ромодановський до Курска, до Батурина, князь Ґолїцин до Путивля.
