манови царських підданків; він тілько вертає на ранїйші осїлости правобережан, бо вони через те саме, що земля їх віддана, відповідно умовам згоди, Туркам, стали яко би законними підданками Туреччини. Окрім унїверзалів, що приладжували лївобережанських людий обіцянками піль перебиратись на правий бік, уживано инших заходів: настановлений на полковника до Чигирина Уманець потай заслав палїїв на лївий бік Днїпра, щоб пожежами примусити людий, шукати собі нових селитьб, утїкаючи на правий берег.
Самійлович повинен був боронитись з потайними ворогами в самому підвладному єму краю. В Конотопі якийсь Москаль Атонька розпускав чутки поміж народом, що нїби то козаки мають зібратись на раду в Путивлї і покликати гетьмана на розправу, а як не піде волею, то візьмуть силою. На гетьманську скаргу звелено було покарати на голову Атоньку, як що він справдї виноватий. В києвському кирилівському монастирі схопили двох ченцїв з польскої держави, аґентів унїятського єпископа Шумлянського. У них найдено інструкцию і листи змісту образливого і для московського уряду і для гетьмана. Ченцї з'явили ся, щоб ширити між Українцями незадоволеннє Москвою і нахиляти їх до Польщі, запевняючи, що Річ-Посполита стала зовсїм инша, що тепер там не чинити-муть утисків православній вірі, що народ не буде вже нїчого терпіти від панів і всякому вільно буде жити. Листи, що вони з собою привезли, найшли, одно в вузлику схованому в відро з дехтем, а другі були вдовбані у возї. Ченцям наказано було обіцяти від короля гроші і шанобу значним козакам, як що вони покажуть прихильність до него. Самійлович вирядив сих ченцїв до Москви на росправу, а з Москви їх заслали в Троїцько-Сергієвський монастир. У слїд за сими ченцями прибув з Польщі такий самий емісар Іскрицький.
Кримського хана, яко спільника московського царя, було оповіщено листом Самійловича, що Поляки підбивають московського царя до вороговання з Туреччиною і Кримом, але він ставить поновлену „стародавню дїдівську і приятельську приязнь“ з ханом вище над усякі брехливі під'южування Поляків, що хвалять ся „буцїм проти їх польскої величної шаблї нїхто не встоїть“.
