будь думку, а кожна думка, щоб нагадувала якесь слово.
Та самими міґами не мож сказати усего, що мож вимовити словами.
Про звичайні житєві справи ще можна як небудь порозумітись на міґах. Та коли справа дужче замотана, тоді не легко обійдесь без слів. Особливо важко висловлювати на міґах міркованя. Се не те, що висловлювати чутя. Бож і птахи і звірина вміють виявляти свої чутя осібникам свого ґатунку. Але звірина не розважає, а в людий є розум і завжди, хоч яке небудь, міркованє. Виявити ті міркованя рухами пальців уже затяжко. Висшу гадку тяжче показати таким робом. Як мож, наприклад, висловити на міґах слово “гарний”, або слова “думати”, “казати правду”, “умовлятись”? Індіяни виявляюсь думку “казати правду” ось як: вказуючий палець напростований від рота означує в них “казати правду”, — один язик, — се й буде “правдиве слово”. Два пальці поставлені біля рота і рощепірені значуть “казати брехню, посідати два язики”. Думку “гарне” Індіяни висловлюють рухом руки від рота, складаючи великий та вказуючий пальці кінцями до купи, а решту пригинаючи до долоні. Такий рух стає подібним до діточого повітряного поцілунку. Глухо-німі теж розуміють, до чого воно. Слово “думати” Індіяни показують, поклавши палець правої руки впоперек своїх грудей. Чомуж таким робом виявляють слово “думати”? Тому, що такий звичай, така встанова. Ну, а як хто того не розуміє, як тоді йому доглупатись, що то таке прикладанє пальця до грудей? Дехто і не розуміє такого руху, а дехто зрозуміє та не так, як треба. Отже міґами немож висловити усего, що висловлюєть ся мовою. В людини дуже багато таких гадок та почувань, котрі можна висловити тільки словами. Особливо, коли та людина освічена та розумово розвинена.
