і українські та всеж не кожному Українцеви зрозумілі. Але то ще не велика річ! Иньші слова хоч і знані та не однаково їх люди розуміють. Приміром, звичайне слово “тіло”. Що таке “тіло”? Селянин звичайно розуміє, що тіло, то його ноги, руки, взагалі тіло, —тіло якого небудь живого іства. А в наукових книгах сим словом означують усе те, що можна намацати руками. І камінь — тіло, і вода — тіло, і повітрє — тіло. Але ось, приміром, слово “явище”.
Селяни знають слово явлене, щось подібного до дива. Приміром образ десь зявив ся, тощо. А в мові вчених людей се саме слово означує всіляку відміну, деб і в чім вона не повстала. Приміром, веселка, — се явище, огонь, — се явище, тепло, студінь, житє, смерть, — усе се явища. Отже таке бува, що часом Українець не годен зрозуміти Українця, тому що не знає багатьох українських слів, або хоч і розуміє їх та якось по своєму.
Щоб зрозуміти яке небудь слово, треба знати в якім змісті воно вжите. Слова, що мають загальний духовий зміст, звичайно не зрозумілі невченим людям так само, як і дикунам.
Чомуж в неосьвічених людий та диких племен геть меньше слів в мові і чому вони не знають дійсного змісту богатьох слів? А тому, що житє таких людий та племен геть простіше, як у вчених. А простацьке житє не вибагливе що-до кількости слів. Приміром дикуни-Австралійці мешкають в пустені, де нема ані рік, ані озер. Сі дикуни часом навіть не знають, що таке річка. Отже й нема дивоти, що в їхній мові нема таких слів як “озеро” та “річка”. Довгий час дикуни ніколи не бачили ані гармати, ані рушниць. Розумно, що в них не було вигадано і відповідних слів до означеня стрільби або канони. Чого не бачив та чого не знаєш, того, звичайно, ніяк і не назвеш. Щож робить в такім випадку яка-небудь людина з якого будь дикого племена, коли її мові бракне багато слів до висловленя її думок та почувань. Зак не придумано нових слів, вона мусить обминатись як небудь и-
