дикун перший раз в житю вчув стріл з кріса і зараз назвав стрільбу “пу”. Індіян побачив вперше корову і став звати її “мму”. Зозуля в богатьох народів зветь ся “ку-ку”. Діти звуть кітку “няв-няв”. От яким робом зявилось богато слів, а до того зявились самі з себе. І кожному розумно, чому вони зявились у всіляких народів, по всіх закутках світа і чому вони скрізь однакової роботи.
В деяких країнах дикуни жиють родинами або родами, але кожна фамілія жиє далеко одна від одної. В таких родинах раз-у-раз витворюють ся нові слова. Приміром хтось вигадає і скаже яке небудь нове слово. Хтось його вчує, зрозуміє, похопить, а відтак і сам пічне вживати, а від него ще хтось вчує, зрозуміє тай запамятає. От і пішло те слово в рух в тій родині. Коли родина не велика, так новим словам не тяжко ставати річею загального ужитку.
Ще богато нових слів творить ся та вигадуєть ся малими дітьми. Відомо, що немовля порухує варґами і намагаєть ся вимовити якесь слово, а батьки слухають і за ним проказують. Найлекшим згуком в немовляти се пухканє. Пухкають навіть тільки-що народжені. А під-час пухканя чуєть ся слово “па”, або “ма”; се залежить від того, чи ділають самі уста, чи враз з горлом. З такого пухканя і повстають собі такі слова як “па-па”, “ма-ма”, або “ба-ба”. Тому в усіх майже народів такими словами звуть діти батька. Дорослі люди гадають, що дитина власне так їх і зве. А в дійсности немовлята не розуміють і не можуть розуміти жадних назв. Вони ще нікого і нічого не звуть. Немовлята просто собі пухкотять або кричать порухуючи устами. Батьки похоплюють ті згуки і уявляють собі наче ті згуки означають те чи те, а на самперед, що тими згуками немовляти кличуть їх самих. От чому у богатьох народів слово “па” або “папа” означує батька. Але в иньших народів се саме слово “па” буде не батько, а мати, а слово “ма” або
