є індіянське племено — “Гідатсо”. Колись Індіяни того племена робили собі сокири з каменю, а потім знайшли залізо та мідь і стали робити сокири з тих металів. Але до того часу в мові того племена не було таких слів, як мідь та залізо. Якимиж словами назвали ті Індіяни свій знахід — мідяну та залізну сокиру? На залізо вони кажуть “камінь чорний”, на мідь — “камінь червоний”. Звичайно ті Індіяни добре розуміють, що означують ті слова, і про що власне йде бесіда.
На Спокійнім Океані є великі красні острови, що звуть ся островами Таїті. Вони положені далеко геть від берегів Америки та Китаю, і на них довший час не було коней, а тільки самі безроги. Але ось приїхали до тих островів Анґлійці і привезли з собою коні. Якеж імя дали коням Таїтіяни? Чи сотворили вони яке нове слово про означене коний? Цілковито ні. Вони назвали коняку “свинею, що носить на собі людину”. Таким робом Таїтіяни обійшлись і без витвореня якогось окремого слова в сім випадку.
Щось подібного вчинили Індіяни племена Сіу в Пів. Америці. Коли вони вперше побачили коняку так дали їй назву “чарівна собака”. Отже слово до означеня коняки склалось в них з двох, уже перед тим знаних, слів.
В ріжних мовах є дуже багато слів, що зложені з кількох слів, але так, що часом тяжко й зауважити, що там не одно слово, а два, або й більше. Приміром “красномовність”. Тут виразно видко, що се слово складаєть ся з двох слів, — з слова “красно” і слова “мовність”. Але ось слово “зарібник”. Воно складаєть ся з кількох слів: “за”, “ріб” (а власне “роб”) і “ник”. Слова “за” та “ник” надибуємо на початку та при кінці богатьох слів. Приміром, зарібок, робітник, чайник. Очевидячки, що усі сі слова складані. А ось, приміром, слова “мойого” “мойому”. І сі зложені, кожне
