з двох слів: наприклад, слово “мойого” складаєть ся з двох слів — “мой” та “його;. “Моїм” — се власне “мой-їм”. “Мойому” — власне “мой-йому”.
Вимовляючи, ми не завважаємо, що декотрі слова зложені з двох слів. Ми забули, що багато наших слів колись складались з кількох слів. І не так собі склались, але щільно злялись, та ще трохи переробились та відмінились.
От, приміром, ми не кажемо тепер “добрий — його”, але “доброго”. Не кажемо “добрий — йому”, “добрий — ним”, але “доброму”, “добрим”.
Знов два слова нетільки часом позливають ся до купи, але ще й так відмінять ся, що їх відразу годї й роспізнати. Приміром, берімо три слова “смерть”, “вморити”, “уміраю”. Здаєть ся, що сі слова між собою неподібні, але в них є дещо й спільного: “мер”, “мор”, “мир”. Вчена людина без великого труду роспізнає та зрозуміє з яких слів котре слово зложене і де в нім головна основа або корінь, а де додатки та наростки. Корінь завжди значить основу слова, а додатки та наростки показують його прикмету. Приміром, сі слова: “заходити”, “прихід”, “винахід”, “ходженє”, “хожу”. І сі слова не однакові. Але в них усіх їхня основа чи корінь, той самий, а власне: “ход”, “хід” ходж”, або “хож”. Завдяки сій спільній основі усі сі слова наче споріднені один з одним. В усіх сих словах спільного кореня є одна й та сама думка: ходженє, хоч з усякими прикметами. А сі прикмети у ріжних слів ріжні: “заходити” се не цілковито те саме, що “ходити”; “прихід” не те саме, що “обхід” або “походженє”. Через щож повстають всілякі прикмети в ріжноманітних словах одної спільної основи? Через те, що в тих словах спільним буде тільки сама основа, а додатки та наростки ріжні. Приміром в одного слова додаток “за” (заходити), а в другого “по” (походженє), у третього, “ви” (виходити). Так само ріжні і паростки “заходити”, “походженє”, “виходив” (усе се наростки: ити, енє, ив). Усі сі слова подібні після коріня і всі ріжні після додатків та наростків. І таке буває не тільки з сими, але з усякими сло-
