Вони або провадять межи собою гандель, або знов воюють і підбивають один одного. Або жиють спокійно та згідливо, женють ся між собою і разом полюють. Завдяки всіляким відносинам завжди від одного народу до другого перемандровує сила слів з чужинецьких мов. В кожній мові завжди є чужі слова. Перемандровуючи до иньшого народу, слово потроху відмінюєть ся, тому що не кожен з непризвичаєнєм годен вимовити чуже слово так, як треба. От, приміром, Українці кажуть: “квиток”, а Французи — “кіттанс”, а до того те “ан” вимовляють крізь ніс, гнусяво. Або от московське слово “транжіріть”, себто марнувати гроші або добро. Се слово не московське, а французьке. Його витворили московські пани “поміщики”, котрі їздили на чужину розмарновувати про пускати народні грошенята. “Етранже” — французське слово, що понашому буде “закордон”.
Не кожний Українець вимовить добре де-котре чужинецьке слово. В Українця язик не звик так обвертатись в роті, як у Француза, а може і будова рота та уст не цілковито така, як у того. Де-котрі народи, приміром, Німці, не годні вимовити ж-ж-ж- і щ-щ-щ. В них замість того буде ш-ш-ш та сш-сш-сш. Француз не годен вимовити “и”.
Декотрі Індіяни не вимовляють “п”, в них натомість робить ся “б”. Один католицький ксьондз вчив мексиканських Індіянів “Патер-ностер”, себто “Отче наш” з латинська. Але, як ті Індіяни не намагались вимовити “патер-ностер”, — в них усе було “пахтль нохтль”. Кожна мова має свої питомі згуки та літери. В українській мові є 32 літери і один знак, в французькій та анґлійській — меньше, в грецькій та латинській — ще меньше. У дикунів Полінезійців, що жиють на островах Спокійного Океану, тільки 8 згуків в мові, у австралійських дикунів так само 8 згуків. Отже нема дивоти, що люди переробляють декотрі чужинецькі слова посвому, коли ті слова перемандровують від народа до народа.
Жадна мова не обходить ся без чужих слів. В усіх мовах набираєть ся їх усе більше та більше.
