ганській, в українській і в усіх решті славянських мов, в анґлійській, французській, гішпнській, італійській, німецькій, кельтській, литовській, вірменській, старо-перзській та старо-гиндуській. Мови ріжні, народи окремі, жиють далеко один від одного, а майже подібних слів у них дуже багато.
Тай не тільки окремих слів, а й однакових коренів. Отсе власне найбільш цікаве. Приміром в усіх сих мовах корінь “да” означає “давати”. Корінь “вед” означує “віддати”, “знати”; корінь “ід” означує “ідти”, “гар”, “жар” — “горіти” і т. д. Таких коренів у тих народів буде яка тисячка. А по при спільність в коренях вони мають деякі спільні будованя речень, себто чин розставленя слів під час балачки. Се ще більш цікавого. З відкіль така подібність? Невже вона сталась випадково? Чомуж в мовах декотрих народів так багато однакових коренів та підбних будовань речень?
Ні, се сталось не випадково. Справа ся проста. Подібність коренів слів та будовань речень в мовах ріжних народів сталась тому, що сі мови межи собою споріднені. Вся справа в тім їхнім спорідненю, а не в випадку. Ужеж було сказано, що корінь певного слова, се найстародавнійша частина того слова, котра надає йому зміст, сей корінь і сам колись був словом.
Але коли се було? Дуже давно. Тоді, коли люди розмовляли такими словами, що кожне слово було самим чистим коренем, без жадних додатків, наростків та відмінень. Коли в мові котрогось народа подибують ся певного ґатунку корені, так се сьвідчить, що прадіди того народу розмовляли в давнину тими словами — коренями. Колиж ті корені подибуємо у другого народу се сьвідчить, що і прадіди того народа розмовляли тимиж коренями. А як є у третього народа, се сьвідоцтво, що і його прадіди розмовляли так само.
Спорідненє мов сьвідчить подекуди і про спорідненє самих народів. Колиб не було того спорідненя народів за тої давної давнини — певноб їхні мови цілковито булиб неподібні. Отже і корені слів в тих
