мовах булиб неподібні. Будь що будь, в тих мовах не булоб такої великої кількосте цілковито однакових коренів та подібних будовань речень.
Отже з того допускають, що прадіди Греків, Італійців, Французів, Українців, (взагалі усіх Славян) Анґлійців, Ірляндців, Литовців, Німців, Перзів, та Гиндусів колись усі розмовляли спільними коренями, себто одною мовою.
Себто колись усі ті народи повстали з прадідів, що мали одну спільну мову. Отже усі ті народи кревні собі; певно, що усі вони спільного походженя.
Вимова відміняєть ся після кожної людини і після місцевости. Приміром Москаль Саратовець каже на діда “дєд”, але Білорусин вимовляє те слово 'дзєд' Москвич вимовляє “дєвка”, а селянин спід Гродна те саме слово вимовляє “дзєвка”. Москвич на тітку каже “тьотка”, а Білорусин “цьотка”. Білорусини цокають. Ярославці, Володимирці, Костромичі, Новогородці, як відомо, усе кажуть на о, — “окають”. Калужани, Тверічі “акають” та “якають”, себто замість о, що не піднаголосом, вимовляють а, а замість є не під наголосом — я. Се все дотичне московської мови. Отже, залежно від місцевости, в одній мові бувають всілякі вимови. І племено однакове і мова в багатьох відносинах однакова, але відміни в тій мові усе діють ся після місцевостей, де нею розмовляють. Витворюють ся нові слова і ширять ся відносно місцевостей. Мова Москвича уже в дечім відмінна від мови Володимерця, а мова взагалі кожного Москаля вже дуже відмінний від мови Білорусина. Ще більша ріжниця в мовах Москалів а Українців[1]; а сі мови ще дужче неподібні до мов польської та чеської. Але ось що цікавого: в давнину було геть більш подібносте межи
- ↑ Сама українська мова поділена на підмови: Східно-Українську, чи гетьманщанську, північну, мову Поліщуків, київську, подільсько-галицьку, бой-
