а людей мало. Через се так трафляєть ся, що протягом десятьох літ одно племено не баче другого. Кожне жиє собі про себе. Жиючи так, дикуни мимохіть витворюють які небудь слова про нові назви. Тут нові слова витворюють ся, а старі йдуть в забуте. Завдяки тому відмінюєть ся і мова тих дикунів. Повстає з того таке, що подекуди майже кожне окреме село має власну мову, котрої не розуміють дикуни з другого села. Так хутко вони стають неподібними.
Але таке дієть ся з малолюдними народами. У великих племен сего ніколи не може статись. Коли є богато людей, що вживають одну мову, так така мова відмінюєть ся по волі. Коли люди того племени порозсідались на великих просторах і мають межи собою зносини, — сі обставини теж перешкаджають їхній мові хутко відмінятись. Але відміни поступають скрізь в усіх мовах. В одних швиденько, в других поволіще, то знов часом швидче, часом млявіще. Відміни поступають, і спинитись не годні. Так завжди було і так завжде буде.
А від накопиченя таких відмін зявляють ся нові мови і щезають з лиця землі старі мови.
Було й таке, що мови цілковито щезали з лиця землі. А колись їх уживали міліони людий. Уживали — тай перестали вживати. — Замість давньої мови стала цілком нова. Таких старих вигинувших мов дуже багато. Усіх їх не перелічити. Від декотрих з них полишались книжки або написи, чого часом не мож і відчитати. Приміром церковно-славянська мова — небізчик, санскритська — також. Старо-перзська — теж; старо-німецька — теж, латинська — теж. Усі сі мови встигли пощезати з лиця землі сперед тисячу або півтора тисячі років.
Як розуміти сей вираз — ті мови пощезали з лиця землі? Се означує, що люди поволі заперестали ними розмовляти. Чомуж заперестали? Тому, що з бі-
