Той загад Акбара-хана був виконаний: дванадцять немовлят були віднесені до його палацу, що був близько мііста Аґри. Дітей стали доглядати німі мамки, котрі не могли вимовити жадного слова. Жадна людина несьміла наблизитись до того двірця, а котрий би те зробив, того чекала смерть. А хто мусів туди підти, так ішов не далі палацової брами. Там його спиняв палацовий вартовий, котрий теж був німий.
Так минуло дванадцять літ; діти повиростали. Тоді Акбар-хан подумав, що прийшла хвиля довідатись, якою мовою розмовляють діти, що ніколи нечули людського голосу. Коли се правда, що гебрейська мова найстаріща та вроджена цілому людському родови, — так тою мовою і мають розмовляти діти самі з себе, без жадної звички.
Акбар-хан скликав до свого двору письменників з всіляких країн. Були там і Жиди, і Перзи, і Гиндуси, і Араби, і Халдеї, і всілякі инші. І усі ті мудрці хвалились та доводили, що ті невчені жадної мови діти мають розмовляти їхньою мовою. І кожний той мудрагель спирав ся на святі писаня свого народу в попертє своїх слів.
І ось припровадили тих дітей вихованих німими мамками, і Акбар хан загомонів до них.
І щож сталось? Ті діти не знали жадної мови. Вони цілковито не вміли розмовляти, хоч і не вродились німими. Ті діти тільки мукали, скавуліли та видавали з себе всілякі дикі згуки, подібно як те робить звірина.
Діти виховані без мови, вживали тільки звірячої мови. Не чуючи ніколи жадної бесіди, діти й самі не навчились розмовляти і обминались без жадної мови. Отже, виявилось, що їхньою вродженою мовою була звірська мова, звірячі гуки, ячінє та міґи.
От тепер бачимо, котра мова в дійсности найстаріща.
Се стоїть в однієї старій книзі, якыу написав католицький ксьонз, що вірив в кожне слово Біблії. Той ксьонз усе списав по правді, як сталось з тими дітьми, хоч слова Біблії і не справдились.
