тільки се діялось колись, воно діієть ся і тепер тим же чином, що й за давнини. І ми всі люди помагаємо тій появі. Помагаємо, самі того не завважаючи і здебільшого не розуміючи. Помагаємо вимовляючи по свойому слова, видумуючи нові будованя речень, забуваючи слова, та старі будованя. Сеж ніхто иньший, тільки ми, люди, робимо. А через се і повстають ті всі відміни в усіх мовах. Але усе те, що ми чинимо, ми невважаємо зо диво. Усі відміни мови повстають завдяки нас самих. Отже в появі всіляких мов нема, і не було і не може бути якоїсь дивини.
Кажуть, що мова буде головною відокремляючою прикметою племена від племена, нарід від народа. Потрохи се так. Але не треба забувати, що люди можуть бути одного племена, а мови в них будуть ріжні. Приміром на Балканськім півострові жиє сила всіляких славянських народів: Сербини, Чорногорці, Болгари, тощо. Побіч них мешкають Турки. Щож се за Турки, що замешкують на Балканськім півострові? У великій кількости то Славяни, тільки потурчені, себто потурлаки. Завдяки тому вони розлучились та відокремились від своїх та пристали з Турками, а через те стали більше розмовляти по турецькому, а забувати свою рідну славянську мову. Отже і мова в них відмінилась, але кров в жилах, племено, позістались ті самі, що й були. Розумно, що одна мова може перемандрувати від народу до народу.
Бували ось які випадки: сиділо собі в якійсь місцевосте на світі невеличке племено. Жило в супокою. Враз несподівано насунулись на него десь здалеку вороги чужинці, опдали його з огнем та мечами, і підбивали то племено собі. Тоді переможець гнав подоланих собі в полон, в неволю, або осідав на землі підбитого народу. Усіх полонених чоловіків та хлопців переможці робили своїми невольниками, а жінок та дівчат брали собі за жінок та наложниць. Мимохіть невольники мусили повчатись тої мови, якою розмов-
