ляли їхні пани, тай жінки з наложницями також. Від таких шлюбів родились діти. Ті діти починали гомоніти не тою мовою, котрою колись розмовляли їхні мами. Теж ставало і з дітьми невольників. І з часом ставало, наче племя зливалось до купи з племеном завойовників, стара рідна мова з бігом часу цілковито йшла в забуте, через невжиток, а на її місце ставала иньша мова. Таким, наприклад, чином Німці в Прусії підбили Славян, котрі там колись мешкали. Угорці попідбивали народи, що колись замешкували теперішню Угорщину. Русь, десь буде тисячу років, підбила Мордву, Черемисів, Мерю, та иньші фінські племена, котрі колись замешкували Московщину, Володимирщину і иньші московські провінції на північ від України. Від тих племен тепер не позістало майже й сліду. Тепер усі, що жиють у тих провінціях (губерніях) уважають себе за “русских”. А в дійсности ціла москівщина не “руська”, але “півруська” (себто пів-Українська, — П. К.) тому, що в жилах мешканців Москівщини оббігає трохи русько-української крови.
А таких випадків протягом багатьох тисяч років було дуже багато на широкім сьвіті.
Отже може статись таке, що хоч котре племено і розмовляє німецькою мовою, а в дійісности воно славянське. Иньше племено, наприклад, вживає арабської мови, в його жилах оббігає італійська кров.
З повищого бачимо, що мова, котрою розмовляє якесь племено буде одна річ, а походженє того племена цілковито друга річ. Отже коли хтось розмовляє по нашому, се ще не доказ, що він нам рідний що до народности. Але неможна запевняти й того, що як люди розмовляють ріжними мовами, так в їхніх жилах не оббігає таж сама кров, що й у нас. Ні, протягом десяток тисяч років усі племена та народи встигли багато разів перемішатись кровю.
Так було на всім сьвіті, так буде й на далі! Колись усі окремі мови підуть в забуте і наче вимруть, а замість того усі люди будуть розмовляти одною спільною мовою. Така мова поволі і вложить ся з часом.
