зацікавлені лише в якнайбільших дивідендах (зисках на акції). А разом із цим втрачають своє значення приватна ініціятива й вільна конкуренція — ці первісні реґулятивні фактори капіталістичної продукції. Їх заступає монополізм фінансово-промислових ґіґантів, що перетворюються в бюрократичні орґанізації.
З бігом часу, складна гієрархія сконцентрованого капіталу все посилювалася. Потреба величезних засобів для фінансовання колосального виробничо-обмінного апарату покликала до життя банки, що швидко перетворилися в інтернаціональні орґанізації, набули рішальної ролі в світовій економіці й опанували окремі національні господарства — використовуючи свої могутні засоби для ширення впливів на парламенти, пресу й суспільну опінію. Капітал таким чином втрачає свій початковий національно-продукційний характер. Капіталістична система в своїй еволюції доходить до форми інтернаціонального фінансового капіталу, що стає ціллю в собі. Гасло — »економіка визначає політику« — в свойому неприхованому розумінні зачинає означати, що долю людства, керівництво загальними процесами життя й політикою світу захопила до своїх рук кліка інтернаціональних маґнатів капіталу. Мотором капіталізму стає біржова спекуляція…
В початках, коли капіталістичну систему характеризував промисловий, продукуючий капітал — твердження про конструктивну місію цієї системи мали під собою ґрунт. В цій добі, власник капіталістичних засобів продукції справді висту-
