ного життя якимсь конкретним і суцільним планом. Причини цього лежали насамперед у дефектах державно-політичного устрою демократії.
Не буде неправильною думка, що в ідеях демократії про політичний устрій була спочатку заложена якась парадоксальна віра в можливість створення »раю на землі« (пізніше цю віру запозичив у демократії інтернаціональний соціялізм). Ця віра базувалася на згаданій уже формулі Ж. Ж. Руссо, що кожна людина по своїй природі є уосібленням добра й досконалости, і що всі люди однакові. Треба тільки якнайменше кермувати ними й виявляти якнайменшу орґанізовану суспільну активність; тоді все якнайкраще влаштується »само собою«, бо саме з вільної взаємочинности окремих людей уже механічно твориться справжня »народня воля«… Тільки не треба »дусити« цю волю реґляментами й приписами держави! Хай держава залишається тільки машиною для підрахунку цих одиничних »воль«, і тоді суспільство безжурно прямуватиме до демократичних ідеалів, до »раю на землі«…
В суспільно-політичній площині, демократія перетворила свої ідеї в засади виборного представництва (парламентаризм) і загального голосування. Сучасний досвід уже виразно вказує, що ці засади виходили з хибних передпосилок. Він доводить, що держава — це суцільний орґанізм, який неможливо механічно ділити на суму складників, бо ця цілість їм неспівмірна й живе власним життям, волею, лоґікою та законами; що життя держави немислимо узалежнювати тільки від випадкової ком-
