ня людини не за обєкт, а за субєкт (підмет) права, що повинно виходити з однакових для всіх громадян засад (рівність). Особиста свобода й рівні громадські права людей допускали обмеження тільки в сферах, що були необхідні для орґанізації суспільного співжиття на засадах згоди, єдности й загального проґресу (братерство). Так створено було відомі класичні принципи лібералізму: »свобода, рівність, братерство«.
Нові теорії перенесли поняття суверенности на цілий нарід (націю), як той суспільний збір, що складається з наділених усіми політичними правами громадян. Окремий громадянин ставав таким чином як би частинним носієм суверенного права цілого народу. Впродовж XIX. ст. ці ідеї особистої й громадської свободи набирали все більшого признання й поширення — оформлюючися в потужний рух лібералізму. Під впливом останнього, відбулася перебудова державних устроїв майже всіх цивілізованих країн світу — оперта на засадах демократії. В процесі розвитку суспільно-господарського життя, нових соціяльних клас і політичних партій — демократичні форми державних устроїв дійшли до свойого завершення у вигляді режиму парламентарної демократії.
Устрій парламентарної демократії виходив із наступних засад:
1. Визнання самоцінности людини та її рівности з іншими людьми.
2. Наділення її всією повнотою особистої свободи й громадських прав, обмежуваних тільки для загальних суспільних інтересів.
