Протягом ночі вахтові хвилювались, слідкуючи за вітром, небом та барометром. Минув спокійний, гарячий тропічний ранок, і стомлені спекою люди не догадувались, що це останній гарячий день рейсу.
Вечір 26 травня був хмарний, Вітер із 2 балів переходив на 4. Хвилі побільшали, й почало похитувати. Треба було здіймати ташу.
Сипнув дощик, і люди потягли матраци до кают та мурень. Частина влаштувалась у червоному кутку.
На палубі рвав вітер, ішов дощ, подекуди вода пробивалась з палуби крізь щілини, обмочувала столи, канапи й зливалась у калабані на підлогу. Вперше за довгі дні подорожування загорнувшись у ковдру, спалося з насолодою й здавалося, що хитавиця лише загойдувала.
Близько півночі мене розбуджено. Водолаз Чумак шукав мене серед сонних тіл, що завалили собою й своїми матрацами червоний куток. Вахтовий керманич Юрко Йванович викликав мене на вахту.
Міцно тримаючись за стомки та бар'єри ми перебігли до східньої стернової буди,
