де, захопивши непромокального плаща, я подався на капітанський місток. Чорною масою зігнувся стерновий над штурвалом, безупинно відкидаючи то в одну, то в другу сторону держаки колеса. Спереду, через пляншир ледве-ледве побризкувало водяним пилом і скроплювало місток.
Прямуючи з кінця в кінець, я підійшов до маленького піддашку над лівобортним машинним телеграфом. Там заховавсь од водяного пилу Юрко Йванович. Він зустрів мене надзвичайно весело.
— А братішечка… а… сачкувать хочеш? Може вкачує? Коли морякувать, так морякувать.
Під час штурми Юрко Йванович найвеселіша людина на судні. Він безперервно щось наспівує, коли немає жодної серйозної погрози, на палубі він дає матросам найжвавіші розпорядження й сам завжди в найнебезпечніших місцях, а в кают-компанії в ці дні він помітний своїм величезним апетитом, з'їдаючи по 3 порції за хорих пасажирів чи молодих моряків.
Навколо судна щось клекотіло в темній
