березі, чекаючи на судно. Жінка, точніше — дівчина в білому халаті, з радістю щось виспівувала й пританцьовувала.
Не встигли змовкнути вигуки здивовання й радости, що ними вітали пароплав, як почулися нові здивовані вигуки, але вже нерадісні.
Постать у білому халаті, захопивши хлопчину-чукчу, сідала до єдиного човна, що був на той час біля культбази; перше, ніж хто встиг приєднатися до неї та її провожатого, як, відштовхнувшись від берега, вони опинились уже біля ближчої крижини.
Не зважаючи на вигуки, якими закликали човна повернути назад, він й віддалявся, пробираючись серед крижин назустріч шхуні.
Завідувач культбази й лікар лаялись. Завідувач обурювався, як це хору випустили з лікарні, а лікар кричав, що це чорт зна що, хіба можна було її пускати до човна.
А човен тим часом наближався до шхуни, поки не підійшов до самого борта, й білу постать підняли на палубу.
Дівчина в білому халаті була вчителька місцевої школи. Вона прибула сюди мину-
