танові накрижника „Літке“. У нас на Чукотці дітей не крадуть. Поверніть Мері. Суховілова“.
У капітана очі полізли на лоба, коли він побачив таку телеграму. Він не міг собі уявити, щоб у нього на пароплаві були такі злочини, а про Мері він навіть не знав. Не зважаючи на штурму, наказали спускати моторного вельбота й відвезти Мері. На капітана вельбота призначили матроса Чепка. Окрім нього, поїхало кілька вранґелівців, Ріхтер та я. Мені доручили Мері й суворо наказали, що коли втопне, так і самому не повертатися.
Море пінилося й хвилювалося, наче сотні кашалотів та мільйони моржів почали гру між собою. Туман насідав, налягав, обгортав, котився хвилями й заховував небо та береги. Лише злісно буяла розлютована стихія, кидаючи невеличкий катер то на бік, то високо підкидаючи носом, то оголюючи корму, коли лопаті ґвинта безглуздо різали повітря замість води. Пароплав швидко зник
