можливість пішки пройти на о. Вранґеля. Лікар устрелив чайку й скаржився, що немає білих ведмедів, а тим часом ми й не знали, що один із них полює на нас. Коли повертались, то майже відразу надибали зовсім свіжий слід білого „Михайла Йвановича“. Він щойно пройшов повз нас, затоптав наш попередній слід і, очевидно, підбирався до торосу, де ми спочивали, подекуди прилягаючи між крижинами й спритно пробираючись через щілини та ополонки. Пригадувалось, що після пострілу, яким Сінацький застрелив чайку, чули, наче б то розкололася крига й легкий плюскіт. Тоді подумали, що це крижина обламалась, але тепер зрозуміли, що то шарахнувся зляканий пострілом ведмідь. Ми трохи пройшли його слідом, але ведмедя не було. Він подався серед жовтуватих торосів і там десь заховався. Повернули назад.
Коли підходили до судна, побачили на фок-щоглі капітана. Костянтин Олександрович оглядав у бінокль обрій. Виявлялось, що в напрямі до Гералда видно чималі ополонки чистої води, а партія Матвєєва повідо-
