Починаємо вірити, що нам пощастить дійти до Вранґеля. Але говорити про це голосно не відважується ніхто. Боязко — а що коли за півгодини ми знову зустрінемо такі самі криги, з яких оце тільки вирвались?
О 6-й вечора густий туман загорнув усе навколо. Почали міряти глибину. Матрос раз по разу кидав глибомір, голосно вигукуючи, скільки той показує. Було 7–6 сажнів. Іти далі в такому тумані через мілину було небезпечно. Закинули кітву на глибині 6¾ сажнів.
Холодно, непривітно, й темрява. Холодними виблисками визирали з туману білі плавучі криги, ішов дощ, ряботинням укриваючи океан, мочив темними фарбами палубу й разом із вітром гнав людей з палуби. Проте, вперті стирчали на пів-баку та кормі й вдивлялися в туман.
Ледве-ледве проясніло, й за милю від судна показалась коса. І хоча від хвилювання бінокль тремтів у руці, але можна було розгледіти на тій косі купи плавнику[1].
- ↑ Плавник — дерево, що його море викидає на берег. На східньому, південно-східньому та північно-
