Це був наш останній бій із кригою. Коли сьогодні нам пощастить пробитись миль на 30–40 у південно-східньому напрямі, становище буде врятоване, а коли ні — доведеться залишатися серед криги на довгу полярну зиму, віддавшись на волю крижаному дрейфові. Працювали 16 годин на добу. Після паровичні йшли на аврал перевантажувати вугілля з цистерни до вугільних ям.
Лікар Савенко, що три роки тому цим самим шляхом ішов на „Ставрополі“ до Вранґеля, стояв на спардеку, дивився на вкрите торосами море й недовірливо похитав головою, коли хтось сказав:
— За кілька день будемо на Дєжньові.
Він не вірив, що „Літке“ проб'ється через ці криги. Але ми вірили. Аби вистачило вугілля! А в крайньому разі, за прикладом „Красного Октября“, рубатимемо на паливо палуби, двері, столи, спалимо масло, одяг — все, що є пального на судні. Ми мусимо пробитись через криги.
З полудня криги порідшали, накрижник уже вільно проходив серед них, ідучи 2–3 милі на годину.
