Зубівської левади. Андрій деклямував свої експромти, Іван підганяв комуну, а комуна кричала:
— Нещасний приказчику… Геть комбурів!
А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в манастирі дзвонили до вечерні, комуна становилась в 2 ряди і з піснями йшла містом до дому.
Іванов ішов попереду і командував зводом, він же починав пісню. Одна рука в Іванова (забув сказати) висить: його ранило калединським снарядом, а другою рукою він розмахує в такт:
— Ать! Тва! Ать! Тва!
… Иноді Же каже:
— А може пісень не треба?
Комуна в регіт:
— Браво! Же соромиться обивателів.
Тоді Же починає першою і так дзвінко, що на тротуарах зупиняються.
… Але от приїздить із волости Валєнтина.
До Іванова:
— Йди сю-юди. Треббба по-о-о-радитись.
Іванов:
— Кажи тут!
Валєнтина мнеться.
Звичайно, Андрій схоплюється і кричить несамовито:
— Це свинство! Чого тут не кажеш? Ховаєш од мене? Я цього не допущу. Я вимагаю, щоб од мене не було партійних тайн. Я все мушу знати. Це свинство!
(… Андрій безпартійний).
Потім він ще кричить і доказує, що йому треба все знати, инакше він не може орієнтуватися.
Підхоплюється Же:
— Це як орієнтуватися? А ну?
Вмішується й Мура.
