Б'ють корову в кошарі. Корова замукала і рогами — в землю. Пахне кизяками, парним молоком і свіжою кровью.
Прибігла економка (це вілла):
— Када ви, наконєц, убйотє йєйо?
— Та зараз.
… — Та січас, — кричить економка і біжить: її покликано. Сидір чухається:
— От стерво! Жалько їй народнього добра.
Микита не чухається:
— Нехай. Все їдно вже сховав.
Здивований Сидір:
— Що?
— Мнясо!
— Те що буде?.. Тьху!
Микита закурив цигарку.
Пахне зеленою, пахне кизяками.
Сидір умочив у цеберку ножа і перехрестився:
— Яке небудь стерво та ще й лізе. А спитати б тебе: де ти було, як ми власть завойовували? Гівно! Одно слово — гівно та й тільки.
Потім він ріже, але не мовчить.
— Більшовицька власть, щоб ти знала, не печериця печена. Це значить воля і слобода. Як ти набиваєш собі пельку, то й иншим не перешкоджай. О!
Микита хитає головою:
— Правильно!
… Вони ріжуть корову.
|
|
В колонії сідають обідати. Виховательки, діти.
Анфиса Павлівна подивилась на Павлину Анфисівну та й подавилась. Павлина Анфисівна сама ж невинність: вона ж не знала, що Анфиса Павлівна дитячу котлету їла.
