В посьолку було тихо, тільки діти на вулицях кричали.
Юрко підійшов до Наталки:
— Наталю! — і голос йому затремтів.
Вона подивилась на нього і зблідла.
— Що таке? — і сіла на ліжко.
І він сів.
— Я вам, як товариш, як…
Вона подивилась на Юрка, — йому горіли очі, і їй спалахнули очі.
Він взяв її голову і кріпко обняв.
Вона тихо говорила:
— У мене ще не було дітей… Що ви кажете?.. Я не хочу…
… На розі в меду горіла липа, — пройшов солодкий дух.
… — Що ви кажете?.. А Остап?.. не хочу.
(Я зупинився на найцікавішім місці. Правда? І як ви думаєте, чи не час мені плюнути і почати нову новелу? Час, певно, час. Отже, останнє зусилля!).
… Хтось закричав на вулиці. Наталка наставила вухо. Потім підхопилась.
— Якесь нещастя.
Заводські жінки чують нещастя — серцем. Вискочила.
… На розі в меду горіла липа…
А потім в кімнату внесли Остапа і положили на ліжко.
З крана зірвалась стальна хрестовина і перебила Остапові праву ногу.
