ґії з фізикою: як біольоґія так і соціольоґія трактують ся як відділи фізики в широкім розумінню слова. Фізика властива досліджує закони неорґаничної природи; біольоґія, або „орґанична фізика“, займаєть ся тілами орґаничними, а соціольоґія, котру Конт инакше називає „соціяльною фізикою“, має досліджувати устрій людського громадянства (що Конт по анальоґії з фізикою називає „соціяльною статікою“) і його розвій — що він називає „соціяльною дінамікою“. В сім досліді має вона знаходити оті вимагані Сен-Сімоном тверді й непохитні закони, котрі в соціяльним житю мусять бути також як у всякій иньшій сфері природних явищ. Базу в сім приготовляє для соціольоґії біольоґія, котрої частину становить „фізіольоґія мозку“, або псіхольоґія, яка аналізує соціяльні інстинкти людини (sociabilité humaine). Аналіз історичного розвою людства мусить розкрити закони, котрі ними керують. Основною силою соціального розвитку являєть ся людський дух: „весь соціяльний механізм в останнім рахунку спочиває на ідеях“ (tout le méchanisme social repose finalement sur les opinions).
Розвиваючи висловлену досить ясно вже у Тюрґо і Сен-Сімона ідею, котру Конт одначе вважав своїм винаходом,[1] він уставляє свою теорію „трьох стадій“, які переходила в своїм розвою мишленнє, а з нею і соціяльне житє всіх народів: з початку давалось усьому обясненнє теольоґичне (волею і творчістю богів), потім метафізичне (з певних абстрактних первооснов) і нарешті думка стає на позитивний ґрунт: шукає реальних законів, себ-то фактичного звязку явищ в їх розвитку і співістнуванню. Відповідно сьому Конт ставив черговим завданнєм науки поставити на ґрунт „позитивної фільософії“ і студіюваннє соціяльного людського житя та згідно з її вислідами його орґанізувати. Прикметами позитивного досліду він уважав: обєктивизм, себто підпорядкуваннє гадок предметови досліду, реальність досліджуваних явищ, їх певність і можливість перевірки, точність до-
- ↑ У Тюрґо напр. знаходимо такі гадки, які потім лягли підставою системи „трьох стадій“ Конта: „Поки не усвідомлена була залежність фізичних явищ, зовсім натурально було думати, що вони творять ся якимись розумними істотами, невидимими, але подібними до нас — до кого ж вони могли бути подібні инакше? Таким чином все що діяло ся по-за волею людей одержало свого бога, а страх і надія привели до реліґійного культу. — Потім коли фільософи порозуміли недорічність сих байок (про богів), але ще не мали доброго знання природних наук, вони стали толкувати явища абстрактними виразами, як „єства“ (essences) і можливости (facultés) і трактували їх так паче б то були якісь істоти або нові боги, що прийшли на місце давнійших. І тільки геть пізнійше, з спостережень механичного впливу тіл на тіла, з сеї механіки виведено нові гіпотези, які можно було розвивати математично і провірити експериментально.“
