І от ся натуралістична концепція Спенсера, і спеціяльно — його орґанична теорія суспільности в сих біольоґичних настроях знаходить відгомін, спочутє і дальшу розробку. Цілий ряд визначних соціольоґів — як Шефле і Ліліенфельд в німецькій літературі, Фульє, Узулє, Вормс в французькій постарались повнійше розвинути вказані Спенсером анальоґії суспільности з живим орґанізмом, усунути допущені ним крайности (як його незвичайній індівідуалізм, неґація суспільного колєктиву як творчої орґанізаційної, реґулятивної сили, і т. и.)[1] Але і в сих поправлених формах метод студіювання громадських відносин і його еволюції за помічю анальоґій з орґанізмами не стає певнійшим знарядом соціольоґичного досліду. Критики справедливо вказують в сих приподобленнях натягання, перемішання подібностей орґаничної будови з подібностями функціональними, і т. д. Всі сі дані Спенсером і його наступниками порівняння мирного правління з симпатичними нервами, а воєнного — з хребетними, воєнної орґанізації з поздовжними мязами, а економичної з поперечними, можуть мати всякий інтерес[2] — але за підставу до якихось виводів чи постулятів в сфері соціяльної статіки і дінаміки їх брати дуже рісковано. Досить сказати, що напр. Спенсер, як серіозний аналітик, сам не міг рішити, що взяти в сім людськім орґанізмі за орґаничну одиницю, котра б відповідала клітині звіриного орґанізму: чи окрему людину, чи сімю, чи людську скупину, і кінець кінцем ухопив ся за компромісну гадку Генрі Мена, що одиницею в стариннім суспільстві була сімя, а в суспільстві новім — людська одиниця (P. S. § 320). Коли вже в такім основнім питанню не можна сказати нічого певного, і приходить ся для такої основної, незмінної річи як клітина брати раз людську одиницю, другий раз людський комплекс, то яка вже постійність і точність можлива буде в виводах з таких хитких преміс?
Глибше і позитивнійше значіннє для розвою соціольоґичного мишлення мала ідея еволюції, приложена до соціольоґичних явищ і послі-
- ↑ Див. в показчику літератури: Ліліенфельд: Гадки про соціяльну науку будучности, Шефле: Будова і житє соціального тіла, Узулє: Сучасне громадянство; Фульє: Сучасна соціальна наука; Р. Вормс: Орґанізм і громадянство.
- ↑ Детальний перегляд всіх сих анальоґій і оцінка їх в книзі Варта, який сам стоїть на тім, що громадянство се орґанізм, але духовий (geistiger Organismus).
winismus und Sozialwissenschaft (Natur und Staat, II), Jena, 1903, P. Kropotkin, Die gegenseitige Hilfe, 1904. J. Novicov, La critique du darwinisme social, Paris, 1910, etc. Особливо спопуляризував і звульгаризував сей „дарвінізм“ Фр. Ніче (Nietzsche) своєю проповідю Übermensch-івства. В соціольоґії одним з найбільш невблаганних оборонців „соціял-біольоґичного“ напряму виступив W. Schallmayer, Vererbung und Auslese in ihrer sociologischen und politischen Bedeutung, Jena, (2 вид. 1910). Новійша праця на сю тему F. Meyer-Leyer, Die Zähmung der Nomen (див. показчик).
