1890-х рр. він приступив до великої праці про псіхольоґичні підстави еволюції мови, включивши її в свою систему „соціяльної псіхольоґії“, яка перейшла потім в систему дінамичної соціольоґії на псіхольоґичній підставі. Сей великий твір — третя велика система дінамичної соціольоґії, після Контової і Спенсерової, носить назву „Народньої Псіхольоґії“ (Völkerpsychologie. Eine Untersuchung der Entwicklungsgesetze von Sprache, Mythus und Sitte). В 1900 p. вийшла перша частина, присвячена мові, в 1905—6 рр. друга — „міт і релїґія“: в нових виданнях, вони розрослись на 6 великих томів, присвячених псіхольоґичній еволюції людини (томи перший і другий — мова, третій — мистецтво, четвертий, пятий і шестий — міт і релігія). Мабуть з огляду на таке розростаннє сеї працї Вундт перервав її, щоб дати суцільний, більш популярний начерк цілої еволюції людства з своєї „народньо-псіхольоґичної“ точки погляду, так би сказати — не в прямовісних (вертікальних) прорізах, а в горізонталях — характеризуючи людське житє по епохам з погляду матеріальної і духової культури та соціяльної орґанізації. Так появились в 1912 р. його „Елєменти народньої псіхольоґії“, або як краще характеризує сю книгу підтитул: „основні лінії історії псіхольоґичного розвитку людства“[1] — книга цінна масою цікавих помічень і узагальнень.
Після сього Вундт вернув ся до продовження свого великого курса й випустив в 1917 р., як семий і восьмий томи своєї „Народньої псіхольоґії“, огляд соціяльного розвою людства (Gesellschaft) в трьох стадіях: примітивної суспільности (Urgesellschaft), племінного житя (Stammesgesellschaft) і державної орґанїзації (politische Gesellschaft). За сим пішов том спеціяльно присвячений псіхольоґії юридичних відносин („Право“, т. IX), і нарешті торік (1920) зявивсь останній (X) том: „Культура й історія“, огляд матеріяльної і духової культури й аналіз їх еволюції в відносинах до соціяльного і духового розвитку.
Сим укоронував старий, майже девяностолітній мислитель свою довгу і плідну роботу за кілька місяців перед смертю. Як сінтез праці в ріжних напрямах над людським житєм, останній його курс являєть ся незвичайно цінним, і незважаючи на певне ослабленнє ясности і прецізії мисли, помітне в останніх томах, на деяку многословність і розтягненість викладу, що може знеохочувати читача, він заслугує пильного студіювання. Я в дальшім викладі не раз
- ↑ Вундт родив ся 1832 р. і 1857 почав свого академичну діяльність; умер 2 жовтня 1920, на 89 році житя. Моноґрафія про його наукову роботу з нагоди сімдесятилітя його житя: Eisler, Wundts Philosophie und Psychologie in ihren Grundlehren, Leipzig 1902.
