буду звертатись до його поглядів і формул — хоч часто розминатиму ся з ними, з огляду на певну, односторонність преміс і виводів шановного фільософа. Матеріяльну, економичну сторону соціяльного процесу він занадто упосліджував, а в поглядах на політичну еволюцію стояв під впливами утертих юридичних поглядів. Та характеризувати його теорій тут не буду, через те що в відповідних місцях ще нераз спинятимусь на його поглядах, як останніх пробах сінтезу дотеперішніх наукових дослідів.
Соціольоґичний закон чи рітм соціяльного житя? Два основні питання перед усім ставить собі ґенетична соціольоґія: Те що ми називаємо громадянством, чи суспільністю, себто орґанізоване людське множество, обєднане почутєм своєї солідарності і орґанізованими формами свого співробітництва, чи воно завсіди і скрізь, у всіх краях і у всіх народів, повставало з одних і тих самих, чи бодай приблизно подібних початків, і розвивалось одностайно, вповні чи приблизно, переходячи в певній послідовности коли не вповні тотожні, то бодай приблизно подібні орґанізаційні форми співжиття і кооперації?
На сі питання кожен, хто признає можливість соціольоґії (чи фільософії історії) як науки, обовязково притакне. Бо ж усяка наука — наскільки вона хоче бути наукою, має завсіди діло не з окремим, а з загальним, як означив се вже Аристотель. Коли б історія людства взагалі і соціяльна з окрема була б тільки морем подій, які розвивались без внутрішньої неминучости і послідовности, простим припадком, то не можна б було думати про науку соціяльного розвою. Певна внутрішня неминучість і одностайність (загальність) мусить в нім бути. Але в якій мірі мусить бути вона, і як далеко мусить іти ґенетична соціольоґія в вишукуванню сих загальних норм чи законів соціяльного розвою, в сім значно росходять ся дослідники, в залежності від оцінки тих умов і обставин, в яких переходив сей соціяльний розвиток, і тих сил чи факторів, які ним кермують.
Очевидно бо, що чим більш одностайною представляти собі вихідну стадію соціяльного людського розвитку взагалі, і чим простійшими та елєментарнійшими уявляти собі ти сили та підойми, що рухають сей розвиток, тим більш одностайним і загальним буде представлятись сей процес, і тим більше законним і навіть обовязковим буде для соціольоґичної науки домаганнє: вишукати ті прості й елєментарні соціольоґичні закони, по яким розвивається він. Коли прийняти, що вихідна точка була одна спільна для соціяльного розвою всього людства, а сей розвій залежить від одної рухової сили — скажім як приймають марксисти, що всим кермує форма продукції, — тоді вишуканнє постійних
