бути примушеною до ніякої роботи в понеділок. Понеділкують тільки заміжні жінки, і настоюють на захованню сього звичаю, посилаючись на те, що „бабки й матери понеділкували та й нам заказали“. Чернишов вказав анальоґію „шлюбів на три чверти“, як їх назвав Лєбок — звичаїв деяких арабських племен, у котрих при шлюбній умові чоловік, відповідно висоті викупу, який платить за жінку, дістає на неї право тільки на два, три, чотири дні на тиждень, і тільки в сих межах може вимагати від неї супружних обовязків і вірности (вище с. 159). В українськім понеділкуванню початкова сексуальна, або як її називав Чернишов — „еротична“ сторина, по його гадці з часом вивітрилась, і зісталась тільки сторона економична, трудова: свобода від примусу до праці.[1]
В другій, ще важнійшій студійці про парубоцькі громади, написаній з приводу комунікату В. Боржковського про парубоцькі орґанізації на Поділю,[2] Чернишов постаравсь освітити се незвичайно інтересне явище в світлі анальоґичних фактів поколінної орґанізації — на які вказав уже перед тим Зібер. Тим часом як Боржковський бачив в сучасних парубоцьких організаціях, принаймні в деяких їх прикметах і деяких місцях, як він обережно додав, — не що як фрагменти „молодших“ або „младенчеських брацтв“, що орґанізовувались на Україні в XVII в., — Чернишов цілком справедливо вернув ся до анальоґій вказаних уже Зібером, але не доцінених, як бачимо, в тодішніх українських кругах. До сих його виводів я ще вернусь, а тепер піднесу прінціпіяльну позіцію, зайняту молодим дослідником. Критикуючи погляди проф. Сумцова на досвітки як форму пробного шлюбу, Чернишов завважав: „Здаєть ся нам, при вишукуванню причин появи інституту пробного шлюбу нема потреба ставати на ґрунт загальних соціольоґичних причин. Подібно як в деяких випадках звичай умикання дівчини може бути зовсім правдоподібно пояснений спеціяльними економичними причинами (бажаннєм обійти ся без викупу за дівчину), так і в сім випадку економичні мотиви — бажаннє оминути нову витрату на шлюб (розуміємо не викуп, а иньші видатки, які не повертають ся при розвязанню шлюбу з вини жінки) — могли дати початок звичаю брати таку дівчину, яка вже виявила свого здібність до шлюбного пожитя і родження дітей.“[3]
Сі невеличкі, принагідні студії Чернишова виглядали як перші підходи до більшої етнольоґичної праці. По словам некрольоґа, Чернишова займав плян більшої студії про похоронні українські звичаї —
