що очевидно вказувало на спеціяльні зайняття його псіхольоґією й реліґією примітивних народів. Але матеріяльні обставини і слабе здоровє ставали на перешкоді сим плянам, — свої студії він надсилав до „Кіевскої Старини“ з Кремінчуга, де він займав якусь посаду в міністерстві шляхів, в обставинах зовсім не сприятливих для наукової праці, а весною 1888 року, не дочекавшись перенесення до Київа, котрого добивав ся, — він уже умер, слідом за сими своїми починами, на 28 році житя.
Се була тяжка утрата для української етьнольоґії. Але в сю сферу війшов тоді ж иньший, старший уже український етнольоґ — Федір Вовк, товариш Зібера і Подолинського і співробітник Драгоманова по женевському гуртку. Звісний як автор першої праці по історії українського орнаменту (1874), він тепер своїм предметом узяв обслідуваннє українського весільного рітуалу з ґенетично-соціольоґичного становища. Навязав се до опублікованої перед тим моноґрафії Сумцова — „О свадебныхъ обрядахъ, преимущественно русскихъ“ (1881). Той, ідучи слідами свого учителя Потебни, займав ся переважно реліґійно-символічною стороною весільного рітуалу, і то на ґрунті символіки головно індо-европейської. Вовк же поставив своїм завданнєм освітити ті елєменти старого соціяльного житя, що поврізували ся в літургичну весільну дію — її систему молитв, жертв і символичних актів, — та повкладали серед них ріжні пережитки побутових і юридичних форм, звязаних з подружним інститутом. Ідучи слідами згаданих праць Зібера й Ковалевського, і самостійно черпаючи з соціольоґично-етнольоґичної літератури, за котрою йшов Ковалевський й иньші дослідники сього напряму, Вовк перейшов всю трьохактову весільну драму, на підставі не тільки друкованого матеріялу, але й рукописних описів, надісланих йому його кореспондентами. Подаючи дуже цікаву й яскраву реконструкцію всеї рітуальної сторон її, він паралєльно протоколював її реліґійно-мітольоґичні й соціяльно-юридичні елєменти. Поки що ставив собі властиво задачу описову: можливо повно й докладно, наскілько се позволяв матеріял, описати весільні церемонії в їх послідовнім порядку. Їх обслідуваннє порівняним етнольоґичним методом він відкладав для своїх пізнійших праць.[1] Але не залишив і сих своїх описів без паралєльного мітольоґичного і етнольоґичного коментаря, — навіть дав спеціяльне соціольоґичне резюме його. Добре зробив, бо до проєктованих спеціяльно-етнольоґичних студій так уже більше і не вернув ся. Описову ж працю опублікував: в першім начерку в болгарськім фільолоґичнім збірнику, в 1890 р.,[2] а слідом,
- ↑ L'Anthropologie 1891 p. 163, 1892 p. 564.
- ↑ Свадбарскитѣ обреди на слав. народи, Сборникъ за народн. умотв. т. III — V, 1890 — 1.
