Вступні замітки. Саме тепер, більш ніж коли небудь, не тільки в нашім письменстві, але і в великих світових літературах відчуваєть ся потреба в книгах, які можливо безсторонно і обєктивно, а при тім в формі як коротшій і приступнійшій знайомили б широкі круги громадянства з основними питаннями розвою людського громадського життя — тим що в науці зветь ся „ґенетичною соціольоґією“.
В тій великій крізі, котру переживаемо ми, переживає весь світ, — коли паде старе і в тяжких муках і зусиллях родить ся нове — котрого образу і вигляду людство ще не може відгадати, — більш ніж коли небудь, кажу, культурна людина відчуває потребу вияснити собі ті дороги, котрими людство прийшло до нинішніх форм громадського пожитя, і ті що лежать перед ним. В ту пору коли одні пророчать повну руїну, цілковите заниканнє не тільки теперішніх форм політики й економики, але й культури, соціяльного ладу, всього дотеперішнього укладу житя, — а другі, навпаки, розпучливо чіпляють ся за сі форми житя та силкують ся, так-би сказати — замовити їх, зачарувати й охоронити від злих духів руїни, проголошуючи сі форми чимсь святим, недотикальним, незмінним, що мусить істнувати як вічна приналежність і прикмета людського житя, — в такий момент, дійсно, особливо цінно і користно для кождої свідомої людини завдати собі труду познайомити ся з історію розвою тих форм, тих перво-основ соціяльного, політичного і культурного укладу, на яких він спираєть ся.
Се була причина, котра понудила й мене з ріжних давно задуманих курсів перед усім узятись до сього курсу про початки суспільного житя. Не тільки для своїх читачів, але перед усім і для самого себе, хотів я проробити роботу, котра стояла передо мною протягом довгих літ, ще від тих часів, коли я укладав свій перший унів. курс і потім писав I т. своєї Історії України, і передо мною стояло се питаннє, яке трактуєть ся в останнім розділі сеї книги: які сліди й пережитки примітивних соціяльних форм заховали ся в українськім житю, в історичних відомостях про нього з давнійших часів, в літературних і етно-
