В такому ж духу виховувавсь я і в гімназіі (полтавській, 1853–1859). Наука була россійська, переклади европейських писателів, — до котрих я ще з дому став ласий, — були россійські. Тільки при тому в нас не гнали украйінськоі мови, до котроі обертались часом і учителі, звісно, більш, коли треба було пустити юмор, а „Наталка Полтавка“ була в Полтаві немов оффіціяльна пєса, котру що року грали „любителі“ з губернського
ством і урядом, писав на його „бумаги“ всякому малому людству козакам, міщанам, а то й кріпакам, що іноді всмілювались „доказувать свои права на вольность“. Через це батько мій був дуже звісний між мужицтвом у повіті і багато шапок знімалось перед ним охоче, як ми ходили або йіздили, при чому й батько мій сам знімав шапку на всякий мужицький поклін (другі пани того не робили, а іноді який з них, що сидів з нами в повозі, було й виговорює за те моєму батькові), і мене навчав те ж знімати шапку перед мужиками.
