тогди так як тепер. Але щож! бачить Дідицкий, що ціла єго літературна праця проти украіньскоі літератури иде в кут, що намість єго идеалів політичних ставляли Русини народовці идеали зовсім противні, и що таким чином авторитет єго и високоі єрархиі рускоі, котру він собі сервілізмом зєднати потрафив, теряє на стійности, зачав він аґитувати з початку тайно приватними листами, потому явно против народноі малорускоі літератури, єі представителів и поборників. Писовня фонетична, теє що найбільше впадало в очи нашим консерватистам, служила му за причину до всякоі догани. Нумер 1. зачав також виступати проти фонетики ніби, а властиво проти літератури народноі в загалі. Книжки украінські, котрі у него в хаті всюда були порозкладані на продаж, десь зачали зчезати — вже в р. 1867 не найшов у него ніхто ані одноі з тих кни-
