жок, навіть Кобзаря Шевченка, для себе оправлений екземпляр, десь запропастив. Идіотичним елюкубрациям „Страхопуда“ приплескував. По ослабленю Австриі р. 1866 и по виставі етноґрафичній (?) в Москві далеко смілійше зачали виступати противники народовців, бо коли могла тая „вистава“ засліпити маною очи такого Паляцкого, Смоляра, — то щож доперва нашим пиґмеям!
Звиняють ся Чехи, що они для того кадили так Москві, щоби тим настрашити Німців-Австрию, алеж дуже в тім міру перебрали, пошкодили всяким відносинам правним Словян ко Россиянам, теж словяньскому племени. Прилюдно понижили ся тогди Чехи и инші Словяне перед лукавим панмосквитизмом. Озвірив ся тогди нумер 1. на нашу часопись „Правду“, котра зачала у в тую пору виходити. Після єго гадки не повинні були ані Русини ані прочі
