Словяне заявляти якусь окремішність від Россиі и тим мішати іі „в констеляциі найлучшій до всякого активного виступленя“. Но констеляция тая минула, а єму не лишило ся з неі нічо, лише Шираєва житєпись Кирилла и Методия, котрою він пропаґував межи простодушними панмосквитизм з великим успіхом. Рисунки в тім утворі, малёваня були для многих невидальщиною. Книжки московські стали частійше появляти ся у него, пожичаючи их аґітував. А хитро умів він дібрати кождому відповідну книжку, а образки московські розпродавав. Нічо вже не обходив єго якийсь розвій літератури в Галичині, хотяй би и на підставі „етимолоґиі“, всі своі усилля звернув ко Россиі. Виперав ся, що він коли розумів язик Шевченка. Згадати було при нім, що преці най вже для селян треба би утворів на ріднім іх язиці задля просвіти, то каже він: „Що нам
