Сторінка:Михайло Драгоманов. Австро-руські спомини (1867—1877). 1889.pdf/135

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

потреба передовсім старати ся, щоби обряд наш грецький утримав ся, а о язик народу то тепер байдуже. От лучше щоби в школах нічо не учили по руски, як мають учити язиком товариства „Просвіти“. Я волю викладовий язик по ґимназиях польский, як такий руський. И я гадав колись и другі заходили ся, щоби розвести малоруську літературу, але то даремне діло; на що нам нове творити, коли маєм готове (т. є. московське). Як то красно читав я в „Московских Відом.“, що після бесіди якогось киівского владики при торжестві якімсь, самі Русини з Киіва виобразували нинішний российскій язик, — він є тому наш“. — З того вийшла у нёго апатия до всёго, що Русини в Галичині роблять. Він жиє лише воздухом „Москов. Відом.“, „Современних извістий“ що до політики, а що до літератури, то в московских утворах, як Петрушевского,